Золоті зерна Тараса

Виховний захід для учнів 5-6 класів з нагоди святкування 200-річчя з дня народження Тараса Григоровича Шевченка

 

Звучить музика ("Реве та стогне Дніпр широкий")

Ведучий 1. Влада.

Щовесни, коли тануть сніги,

І на рясті просяє веселка,

Повні сил і живої снаги

Ми вшановуєм пам'ять Шевченка.

Ведучий 2. Настя: Благословен той день і час,

Коли прослалась килимами

Земля, яку сходив Тарас

Малими босими ногами,

Земля, яку скропив Тарас

Дрібними росами-сльозами.

   Влада.  Колись,  діти,  давним-давно, на такій же  землі  і не за безкраїми  морями,  не за дрімучими лісами,  не за  високими  кам’яними горами, був веселий,  багатий,  мальовничий,  але зачаклований злими людьми, зневолений двома неволями, край. Одна  неволя – панська,  друга  - царська.   (С. Васильченко)  

  Настя. І жили  там рабами в тяжкі й чужі й роботі віддані в неволю люди.      І називали  той край – Україна.     Україна -  це не лише країна смутку  і жалю, а й країна великої краси.      Краса її – це тихі води і ясні зорі,  зелені сади і  білі хати,  лани золотої пшениці і багатоводні  ріки,  співучі роботящі люди.

 Влада. І ось у такому краю  

В похилій хаті, край села,

Над ставом чистим і прозорим,

Життя Тарасові дала

Кріпачка-мати…

Настя. Життя Тараса від народження було сповнене то горя, то поезії. Життєву біду він знав не з чуток, а насправді: злидні переслідували і його, і все. що було йому близьке.

А найкращий і найцінніший скарб доля дала йому лише по смерті -невмирущу славу і всерозквітаючу радість, яку в мільйонах людських сердець знову й знову збуджуватимуть його твори.

 - Дитячі роки поета були тяжкими, сирітськими,  безрадісними. І лише мальовничі краєвиди  природи рідного  краю  розвіювали смуток,  і в серці заграла радісна сила.

Читання поезії напам’ять  «Село! І серце одпочине!»

Влада- Всю Черкащину, як тепер називають  Шевченків край,   малий Тарас сходив своїми босими ногами,  скропив дрібними росами-сльозами.

Настя - Милувався Тарас чарівністю  степу,  різнобарвністю гаю,  гомоном улюбленого Дніпра. Згадка  про рідну домівку навіює на поета інші думи,  і він лине у квітучий вишневий садок на Україну.

«Садок вишневий коло хати»  

Влада:        Т.Г. Шевченко був не тільки великим поетом,  а й  талановитим художником. Його  пензлю належить багато пейзажів, портретів,  побутових картин. Свою любов до природи                  Т. Шевченко передавав не тільки у пейзажних  картинах,  а і за  допомогою  своєї пейзажної  лірики.

 «Тече вода з-під явора»

Влада: Тепер просто неможливо уявити, що сталося б з Тарасом, з його геніальним поетичним талантом, художнім хистом, якби не було в його житті 22 квітня 1838 року. Саме у цей день Т.Шевченко отримав відпускну грамоту, підписану поміщиком Енгельгардтом і завірену свідками В.Жуковським, К.Брюлловим і М.Вільєгорським. Практично з цього  ж дня він починає відвідувати класи Академії художеств, причому потрапляє зразу в клас гіпсових фігур, обминаючи два попередні класи. А вже через два роки його акварельні портрети експонувались на академічній виставці, були відзначені художніми оглядачами петербурзьких газет.

Настя: У 1843р. Т.Шевченко починає роботу над серією малюнків до «Живописної України», яка триває весь 1844р. Він сам працює над гравюрами, оволодіває важкою технікою.

У 1845 році йому було присвоєно звання художника.

Влада: його пензлю належать численні малюнки про побут, традиції, природу, величні споруди України. Одна з них – ілюстрація до одного з найвідоміших творів – «Тополя». 

Настя: Цей малюнок ніби дихає рядками Шевченка

По діброві вітер виє,

Гуляє по полю,

Край дороги гне тополю

До самого долу.

Настя: Попри заборону малював Шевченко і на засланні. Художник був учасником Аральської експедиції  і в цей час з’являється полотно «Місячна ніч на Косаралі» 

Влада: Неповторний нічний пейзаж далекої землі. Біля піщаної коси непорушно застигли шхуни, поставлені на зимівлю. На березі — перевернуті човни і якір. Маленький собачка дивиться на повний місяць, що видніється з-за хмар. Його сяйво ніби позолотило спокійну поверхню води, місячна доріжка простяглася від берега до неба.

Влада: Сорокові – розквіт Шевченкового таланту. У 1840 році вперше виходить "Кобзар" – збірочка, що дасть друге ім’я й безсмертя своєму авторові.

Настя: Вітер віє повіває,

По полю гуляє,

На могилі кобзар сидить

та на кобзі грає.

Кругом його степ, як море

Широке, синіє.

За могилою могила,

А там тільки мріє…

Перегляд відео

Влада: Він був сином мужика, а став володарем у царстві духа. Він був кріпаком, а став велетнем у царстві людської культури. Його ім’я стало символом нашого народу. Його вірші вишиті на рушниках. Його «Кобзар» лежить поруч з Біблією.

Учень: Слався, Тарасе великий,

столунно, стосвітно.

Слався у душах і думах

на вольній землі.

Час тріумфальний стомовним

гряде "Заповітом" -

Свято в родині твоїй немалій.

   Учень:   «Т.Г. Шевченку»

Спасибі, земле, що ти родиш хліб.

 Спасибі, земле, що на Україні,

 колись давно, з убогої хатини,

 Тарас великий вирушив у світ

 І в слово гнівне й ніжне перелив

 Снагу свою, і віру, і надію.

 Пройшов крізь пекло, та не відступив,

 А став борцем своєї батьківщини.

 Мій батьку, мій учителю, моя

 Одвічна гордосте, О, як пашить обличчя,

 Коли читаю знову „Кобзаря",

 Коли до мене правда промовля

 Й до пильності, як і раніше, кличе.

Хай буде важко - легко не бува.

 Та не померти вічним твоїм думам,

 Бо - непохитні, як народ наш мудрий,

як невмирущі мамині слова.

Влада: Тарас Шевченко. Недоля і біль. Випробування і втрати.

Настя: Тарас Шевченко. Перемоги і здобутки. Талант і мудрість.

Влада: Тарас Шевченко. Минуле і майбутнє.

Настя: Тарас Шевченко. Боротьба і нескореність.

РАЗОМ: Тарас Шевченко – Україна.

Влада. Ми чуємо тебе, Кобзарю, крізь століття

І голос твій нам душі окриля.

Встає в новій красі, забувши лихоліття,

Твоя, Тарасе, звільнена земля.

Настя. У росяні вінки заплетені суцвіття,

До ніг тобі, титане, кладемо.

Ми чуємо тебе, Кобзарю, крізь століття,

Тебе своїм сучасником звемо.

Підсумкове слово  вчителя..